РЕКОМЕНДАЦІЇ для ОРГАНІЗАЦІЇ

І ПРОВЕДЕННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ

 ДІТЕЙ з порушенням розумового розвитку

 

Підготовлені  директором закладу,вчителем-дефектологом  Лесик С.М. та практичним психологом Гавриленко Г.В.

 

            Система корекційних заходів має впливати на особистість учня в цілому і виявляється у єдності таких її компонентів, як пізнавальні й емоційно-вольові психічні процеси; досвід (знання, вміння, навички); спрямованість і поведінка, а також має бути розрахована на тривалий час.  В даних рекомендаціях представлені    характеристики цих компонентів, а також можливі засоби, прийоми та методи, які слід використовувати у корекційно - розвивальному процесі.

Плануючи роботу, слід памя'тати, що окремої корекційної програми в допоміжній школі не існує, вся корекційна робота відбувається у процесі навчання і виховання учнів. Починаючи  працювати з учнями, вчителю необхідно вивчити індивідуальні особливості психічного розвитку кожної дитини. Всі педагогічні засоби мають відповіда­ти індивідуальним особливостям та емоційному стану дитини під час контактної взаємодії з нею й компенсовувати відхилення, оскільки саме вони і є передумовою виникнення навчальних труднощів у дитини. У позакласній роботі  доцільно додавати до дитя­чого дозвілля ігри, дитячу творчість та по­сильну працю, що містять корекційні вправи, які не стомлюють дітей і сприймаються ними як ігри.

При  поєднанні педагогічної корекції з психо­логічною педагог витрачає менше зусиль, а вся індивідуальна робота стає менш обтяж­ливою як для педагога, так і для учня.

 

 

На основі психолого-педагогічної діагностики та  типових звернень вчителів і вихователів членами  шкільної медико – психологічної були виявлені найбільш розповсюджені категорії порушень емоційно-вольової сфери у дітей, що навчаються в нашій школі. Для цих категорій були розроблені рекомендації, щодо організації психолого-педагогічної ко­рекції із врахуванням  особ­ливостей  їх розвитку. Вони можуть бути максимально конкрети­зовані стосовно кожної окремо взятої особис­тості і прийняті за основу.

 

Емоційно – вольова сфера

 

Негативістська демонстративність

 Загальні принципи та рекомендації:

- чіткий розподіл, регулювання  уваги до дитини за принципом «приділя­ти дитині увагу не тоді, коли вона провини­лась, а тоді, коли вона «слухняна». Головне­ - помічати дитину в ті хвилини, коли вона мало­помітна, коли не намагається демонстратив­но привернути до себе увагу в будь-який спосіб. Коли дитина починає вередувати, ви­кидати «фокуси» - всі зауваження зводяться до мінімуму, а головне - мінімізуються емоційні реакції, бо саме емоційності дитина і домагається від дорослих своїми неадекват­ними поведінковими виявами. Активно-емо­ційне ставлення до виявів демонстративного «негативіста» - це фактично не покарання, а заохочення його асоціальних способів при­вернути до себе увагу.

- дитині необхідна сфера, в якій вона спро­можна реалізувати свою демонстративність. Саме для цього найбільше підходять сценічні (театралізовані) вправи. Спочатку зміна сти­лю спілкування з дитиною викличе не знижен­ня, а посилення негативізму. Якщо дитина ви­явить, що засоби (навіть негативні), якими вона до цього домагалась уваги, раптом пе­рестали діяти, то перше, що вона спробує зробити, - «проламати стіну лобом», поси­лити досить ефективні раніше засоби впливу на дорослих, ми повинні навчитись за цими відчайдушними спробами емоційного спілкування розпізнавати заклик дитини про допомогу і не відмовити дитині, яка відчуває дефіцит сімейного тепла і ніжності, уваги й зацікавленості.

 

Агресивність

Агресивною спрямованістю можна маніпулювати, надавати їй соціально прийнятних форм. Можна переспрямувати руйнівну агресію у вербальну як менш суспіль­но небезпечну. Потрібно давати вихід ситуативній агресії «тут і тепер». Для цього існують прості прийо­ми. Дитині (підлітку) дозволяють у нападах гніву несамовито кричати, рвати папір, різа­ти пластилін чи фанеру, виконувати інші руйнівні дії (копати яму, розкидати каміння) тривалий час і навіть з насолодою до повного вис'наження. Разом з втомою настає заспо­коєння. В цій ситуації можна провести заспо­кійливі ігри з піском, водою, пластиліном чи просто психофізичну релаксацію в більш стар­шому віці. І лише після цього, коли безпосе­редній агресивний імпульс минув, можливі спільні заняття.

       Працюючи з агресивною дитиною, потрібно:

1.Бути уважним до потреб дитини.

2.Демонструвати модель не агресивної поведінки.

3.Покарання не повинні принижувати дитину.

4.Навчати розпізнавати власний емоційний стан і стан оточення.

5.Відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях.

6.Учити брати відповідальність на себе.

Аутоагресія

Її потрібно перевести в менш небезпечну для життя гетероагресію і спрямувати руйнівні агресивні тенденції в дієві, на подо­лання зовнішніх перешкод, щоб уникнути «са­моїдства» шляхом пошуків внутрішніх причин і самозвинувачення, яке може спричинити самогубство. При захисній агресії рекомендується форму­вати комунікативні уміння та навички, знімаєть­ся тривожність, для чого В мікросоціумі ство­рюється сприятливий психологічний клімат (атмосфера сімейного затишку), тому що саме за захисною агресією стоїть відчуття не­безпеки, загрози зовнішнього світу. При сформованій захисній агресії корисно навчити підлітка прийомів володіння собою, релаксації і самозахисту; посилити впевненість у своїх можливостяху тих, хто нерішучий і боязкий.

 

Уповільнений темп діяльності

Цю особливість розвитку особистості по­трібно просто враховувати. Несхвалювати, а тим паче - засуджувати, за уповільнений темп діяльності немає сенсу, адже дитина інак­ше не може, це її діяльнісно-поведінковий ал­горитм. Необхідно усвідомлювати, що для надання будь-якої роботи її обсяг потрібно узгоджувати з темповими характеристиками працездатності. Завдання потрібно скорочу­вати, домагаючись, щоб виконана частина завдання відповідала нормативним вимогам. Не доцільно вимагати виконати повний обсяг домашнього завдання. Це може призвести до перевтоми, важкого перебігу нервових про­цесів, а за цим стоїть невротизація, три­вожність, емоційна лабільність, втрата моти­вації. Для підвищення темпу навчальної діяль­ності доцільно тренувати організаційні навич­ки й уміння автоматично володіти методами, способами і прийомами навчальних дій, підтримування порядку на робочому місці, що дає можливість дещо пришвидшити впрацьо­вуваність.

 

Знижена енергетика (заторможеність)

 Ця особливість потребує від до­рослих врахування її і чіткого дозування на­вантаження в будь-яких заняттях, а особливо в процесі розумової (навчальної) праці, яка пов'язана з фіксованою дозою (уроком). Со­матично послабленій дитині необхідні часті перерви, заповнені активними руховими ігра­ми (ігри з м'ячем, скакалкою) в дитячому віці або релаксацією в підлітковому.

 

 

Гіперактивність

Якщо у дитини (підлітка) підвищена збуд­ливість, неспроможність концентрувати увагу на початок дії і переключати її в процесі на­вчальної діяльності, то допоможуть рекомендацій прості за виконан­ням, але досить дієві за комплексного і що­денного виконання:

- підтримувати чіткий режим праці й відпочинку, який організовує і дисциплінує;

- навчити дитину слухати, а все інше дава­тиметься легше;

- уникати слів «ні» та "не можна»;

- спілкуватися стримано й лагідно, з розумінням;

- для кращого розуміння вербальних інструкцій застосовувати зорову стимуляцію, просити дитину повторити, як зрозуміла;

- давати на певний проміжок часу лише одне завдання, щоб дитина змогла його закін­чити;

         - уникати  крайнощів: виявів надмірного жалю та вседозволеності, постановки завдань, які дитина не спроможна виконати;

          - заохочувати за всі види діяльності, які потребують концентрації уваги на конкретній дії (завданні);

- у стосунках дотримуватись позитивно­го оцінювання та спілкування;

- давати можливість періодично виплес­кувати надлишкову енергію, вимагати щоден­ного заняття фізкультурою (спортом), роби­ти тривалі (до легкої втоми) піші чи велоси­педні прогулянки;

- не допускати перевтоми дитини, бо це зни­жує самоконтроль і підвищує гіперактивність.

Низький рівень організації діяльності

При розладах організації діяльності педагоги та батьки  повинні сприяти формуванню самоконт­ролю й плануванню дитиною своїх дій. Пла­нування повинно стати обов'язковим перед кожною дією: «Скажи, як ти виконуватимеш це завдання?» Цими словами стимулюється планування дії. Дорослий має стежити за ви­конанням плану дій, щоб дія не підмінялась плануванням. Плануються не лише розумові дії, а й повсякденні побутові. Готуючись ви­конувати уроки, дитина повинна усвідоми­ти, в якій послідовності і як їх виконуватиме, включаючи підготовку робочого місця в за­планованому порядку. Вся організаційно­підготовча робота має виконуватись авто­матично.

Необхідно автоматизовувати:

- приготування до виконання домашніх завдань;

- порядок виконання уроків;

- ранковий ритуал збирання;

- вечірнє прибирання своїх речей, навчального приладдя.

 Автоматизм потрібно формувати постійно і поступово, не завищуючи вимог, не розраховуючи на швидкий успіх. Дитина з низьким рівнем організації діяльності спочатку потребує мак­симальної допомоги (опікування) з поступо­вим, непомітним «випаданням» дорослого із спільної діяльності і надання дитині можли­вості самостійно завершувати спільно розпо­чату роботу. Від оточуючих дитина очікує підтрим­ки, терпіння і розуміння.

 

Тривожність

 Страх неуспіху, негативної оцінки, низький рівень самооцінки, невпевненість у собі.По­рушення стосунків з учителями дають картину ухиляння від діяльності через глобальну не­впевненість у своїй спроможності, а такої впевненості тривожна особистість не має ні­коли.

Рекомендації:

- забезпечити дитині сферу успіху та са­мореалізації;

- запровадити милосердне ставлення у сферах неуспіху;

- знизити значущість для себе і для дити­ни сфер неуспіху;

- створити навколо дитини атмосферу доброзичливості й розуміння, оточити дити­ну батьківською любов'ю.

 

Шизоїдність

- потрібно бачити в дитині її позитивні риси, а не лише погані сторони;

-  треба розуміти, що нам вдасть­ся лише «косметично» скоригувати форми поведінки такої дитини, які містять у собі дже­рело конфліктів з іншими людьми;

      - примиритися з тим, що всі форми со­ціальної поведінки дитина визнаватиме надзви­чайно повільно (у «шизоїдів» формування нави­чок автоматизму відбувається з великими труд­нощами і лише раціональними засобами: че­рез  планування і контроль).